UA

ПАМЯТАЙ ПРО СМЕРТЬ, ЛЮДИНО!

                                                                  // Танатосу *

Згадай святий Завіт Творця
В часи весни свого юнацтва,
Допоки не настали дні,
Коли ти скажеш: «я нещасний»,
Або ж таке: «старість — не радість»,
Занурившись в думки сумні,
Ти всі веселощі залишиш,
Бо ті часи стануть невтішні…

Аж поки сонце не стемніє
Й не згасне місяць угорі,
І хмари не найдуть нові
Після дощу, ще є надія,

Що ти ще змолоду зумієш
Пізнати врешті Волю Бога,
Не втратиш у пітьмі дорогу,
Й до часу жнив як плід дозрієш…

Колись прийде́ понурий час,
І затремтять всі стражі дому —
Твої заслаблі руки й ноги,
І похитнеться твій палац.

І ті, що мелють, вже не будуть
Молоти, бо їх мало стане, —
В твоїх постарілих устах
Суттєво порідіють зуби.

А ті, що дивляться із вікон,
Заплачуть у журбі й змарніють, —
То зір очей твоїх мутніє,
Коли зима здолає літо.

Зачиняться на всі запори
Дверцята із комор назовні,
І змовкне застаріле жорно, —
То травний шлях твій стане хворим.

І мусиш бігати до вітру,
Вночі ти станеш прокидатись,
І звуків вже недочувати,
Як не почуєш пташки співу.

І ритм мехів стає непевним,
Повітря в них не вистачає, —
Повільно дихання стихає,
Бо в грудях зношені легені.

І голос власний твій ослабне,
Здійматись вгору буде страшно
І на дорогу вийти лячно,
Бо стане тіло все незграбне.

Серед зими мигдаль квітує, —
Усе посивіє волосся,
Достигле сиплеться колосся, —
В останню путь тебе готують

Побіч твої помічники, —
Вже час прийшов вертатись знову
В оселю духу, йти додому,
Куди ведуть провідники.

А шнур, що дух тримав у тілі, —
Ланцюг сріблястий — вже порвався,
І чаша золота розпалась,
Життєвий круг замкнувся нині!

Криничне колесо зламалось,
Й розбився крові повний глечик, —
Вже більш не б’ється твоє серце
Й мосту́ для духу вже не стало.

Все тлінне — порох — йде у землю,
А дух повинен йти до Бога, —
Підвладне все цьому Закону,
Прямуй за ним, щоби не вмерти!

Пізнай, людино, Волю Божу,
Й для тебе таємниць не буде,
Живий Закон веде до Суду
Діяння всі й створіння кожне.

© Олександр Ладік. Київ. 17.10.2015.
(За біблійним текстом останнього розділу Книги Проповідника (Еклезіаста)).

^{(Based on the painting by H.G. Leiendecker)}

* Присвячено сутнісному Божому Служителю Танатосу — тому, «хто висмоктує кров», себто перекриває її струм. Кров є мостом, що живим випромінюванням зв’язує дух із тілом. Відсікаючи всі нитки, що живлять цей зв’язок, Танатоc вивільняє дух і спонукає його Перехід сходинками Творіння.

Читайте також: «Смерть — Перехід».