UA

Як струм одвічного життя
Пульсує скрізь серцебиття
Святої Божої Любові,
Що живить світ дерев навколо!

Посеред розкошів весни
Рясніють плодоносні квіти, —
Любові вісники вони,
І принесуть плоди свої
Хтось восени,
А хтось вже літом…

І той не лишиться байдужим,
Хто очі для краси розплющить
Й побачить у Природі душу,
Що здатна кожного зворушити
Щорічним дивом весняним —
Барвистим цвітом запашним!

Чарує першим з-поміж всіх
Дерев, що квітнуть навесні,
Мов дівчина світловолоса,
Благословенна абрикоса.
З рум’янцем білі пелюстки
Сповняють радістю в ці дні,
І серце в грудях знов тріпоче,
Неначе від принад дівочих.
Огорнуті коханням віти,
Тоді шаріються від цвіту,
Від першого цілунку щастя,
Які ж вони тоді прекрасні!
І тягнуться увись до неба,
Блаженні творячи молебні. 

Розвіє мряку і печаль,
В квітистій силі алича,
Пробуджена палким промінням,
Довкола пахощами віє,
Що ллються з пишного суцвіття
У животворнім розмаїтті.
Так рясно вкрита квіточками,
Мов променистими зірками
Серед безмежної блакиті,
Цієї весняної миті
Вони — як сяючі сузір’я
У піднебесному склепінні!
І як живий палац затишний,
Шатро розкинувши вітисте,
Стрічає алича усіх
Близь сонцем залитих шляхів,
І каже: «Привітай весну,
Спіши узірити цю красу!»

Вдихнувши пахощі в саду,
В квітневе царство увійду,
Відчувши чари таємничі,
Красуню грушу там примічу —
Увінчана, вабливо-ніжна,
У вишиванці білосніжній
Вона в свої обійми кличе
Цвітінням сяйно-феєричним,
Як наречена, що вдягла
Із цвіту білого вбрання,
Прикрасивши себе намистом
Зеленого тонкого листя —
Велична, статна і прекрасна,
Чуття пробуджує незгасні
В серцях коханням життєдайним.
Душа ж від радості співає,
А очі мружаться від світла
Оцього весняного дійства —
І сутність кожного в цю пору
Підноситься від щастя вгору!

Ніщо так очі більш не тішить,
Ніж пишний цвіт стрункої вишні,
Квітучим сяйвом оповита,
На радість людям тут розквітла.
Немов Владар небесний Вишень
Покров накинув свій розкішний
Й створив прошарки захисні,
Життя вберігши на Землі, —
На вишеньки тендітних вітях
Кулясті скупчення суцвіття,
Як найпрекрасніші планети,
Розквітчані, ширяють небом,
Неначе всесвіт дивовижний
Зібрався в хмарки, білі й ніжні,
Утворені із пелюстків,
Із життєдайних відчуттів.

І наче в зоресяйній зливі
Квітують сніжно-білі сливи.
Здається, що небесні зорі
Злітають в листячка-долоні,
Щоб влітку на поверхні слив
Відбитися на синім тлі
Туманним подихом сузір’їв,
Немов живий космічний пил.

Рожево-білий яблунь цвіт,
Мов найніжніших крилець зліт,
Що кличе ввись, і огортає
Блаженним сяючим розмаєм,
Пронизуючи світ любов’ю,
Заповнюючи все навколо
Духмяним запахом весни,
Щоб душі щастям напились!

 ✾  ✾  ✾

Усім створінням дяка щира,
Майстрам, хто знає точну міру
І Речовинності всю суть,
Хто творить сяючу красу
У досконалості любові —
Тонким, доладним, яснозорим
Природи сутнісним створінням —
Ельнарам й ельфам легкокрилим,
Що вправно діють в Божій Силі
В невпинному Богослужінні,
Піклуючись про всі рослини
За волі Рода, Лади й Живи… *

© Олександр Ладік. Київ, 01.05.2017 

Присвячено всім Божим слугам в Природі, зокрема тим, які опікуються плодовими деревами в парку неподалік від мого дому.

* Читайте: «Творча дія Живи, Лади й Рода». / Читайте також: «Макоши пісня»

Читайте також: «Гімн митцям Природи»

Читайте: «Ельфині груші»

Читайте також: «Вишня, що квітне»

Читайте: «Яблуневий цвіт»

► ВЕСЬ СПИСОК ◄